Я чую щось мене тривожить,
Щораз у серці все гучніш..
Бодай ще раз поглянуть в небо,
Забутись і тікати геть..
Подалі щоб ніхто не бачив,
Крізь темряву , і мляві сни..
Піднявши в гору потаємне,
Впустити стоптані думки..
Я відчуваю щось невинне,
Наївне як мале дитя,
Дедалі важче щось казати,
Змовчати лиш би не кричать
Сто днів потому ми не знали,
І далі нічого чекать,
Змиритись з тим чого не було,
Почати все з нуля…
Чого чекати невідомо,
Кому довіритись тепер,
Спалить до тла усі невдачі,
Чи знов віддатись у полон.
В полон брехні і тих ілюзій,
Які ми створюєм щодня.
Та може просто відірватись,
В буденності свої гріхи…
Мені неважко покохати,
Лиш страх охоплює мене,
Можливо знову це лиш спроба,
Повірить в себе, у любов…
Я не зупинюсь як колись,
До краю йтиму лиш повір,
Не випадкова була зустріч,
Й надія все ще є…
