Багато слів, про тебе, кинуто по вітру,
Щоб бути їм усім лише чутками,
Ступаєш без слідів, по білім снігу
І мовців тих вбиваєш ти думками.
Поляжуть дні, за вчинками соромні
В безпутстві промальовані зізнання,
Лиш може очі, збережуть безкровні
Оті слова, що вилились в кохання.
Змарнована нагода стать душею,
Не тілом, що старіє, в’яне й гасне.
Здавалося ласкавою порою,
Що у житті попереду, все ясне.
Було так весело, словам сміятись,
Не знаючи, що їх назад поверне,
Так пізно ти навчилася боятись
І от тепер себе боїшся ти найперше.
Та запізнився страх, тепер лиш сором
Й безвихідь від стрімкого льоту.
Багато слів, про тебе, пам’ятає вітер
Й слідів багато на снігу брудному.
