До Головної Зали Засідань, де якраз розмістилися найбільші розуми як Першої, так і Другої батьківської планети, зайшов ще один першобатьківець. Про його походження можна було з легкістю здогадатися завдяки сіруватому відливу шкіри і яскравому, глибокому поглядові. Очі новоприбувшого світилися загадковістю знання, яким той, безперечно, хотів поділитися з аудиторією. Але допоки всі інші не знали того, що знав він, його постать ніби була освічена ареолом таємничості. Коли ця персона зайшла до Зали, поміж рядами пройшов хвилюючий видих подиву. Хоча, дивуватися було особливо ні до чого. Але другобатьківці мають погану звичку переоцінювати очікувані події. Тому вони часто зажурені, що є причиною нездорового скептицизму вихідців з Другої батьківської. Здивовано і, водночас, скептично видихнувши, другобатьківці приєдналися до тихого обговорення постаті новоприбувшого, яке почали першобатьківці. По Залі розповсюдився тихий, але дуже настирливий шум. Всі знали, з якою важливою доповіддю виступить сьогодні цей першобатьківець. Але ніхто не знав, що саме він розкаже. Це дратувало першобатьківців й наводило на скептичні переживання другобатьківців. Але ось він поволі починає свою ходу до трибуни. Зала затихла. Кожен крок цієї особи супроводжувався підбадьорливими оплесками. Сотні поглядів безвідривно слідкували за ним. До трибуни залишилося зовсім небагато. Ось, він вже за нею. Він заспокійливо підіймає праву руку, хоча в Залі вже і без цього мертва тиша. Він починає говорити.
Доброго дня, вельмишановні слухачі. Я знаю, що переді мною зараз сидять ті, хто зробив можливою мою надзвичайну подорож. Тепер, ви хотіли б почути мій звіт. Говорячи начистоту, я й сам хочу розповісти вам все. Опинившись вдома, я мало не розповів все першому ж зустрічному. Але я втримався. Отже, я розповім вам про свою подорож на Землю. Використовуючи останні досягнення науки та техніки, наші вчені перетворили мене на справжнісіньку людину. Подорож почалася рівно рік тому, коли моя гондола приземлилася в чистім полі десь всередині суспільно-політичного формування, яке тут називається «Україна». Забігаючи наперед, скажу, що населення на Землі поділене на окремі структури, що нагадують клани. Вони в основному відрізняються за мовною та територіальною ознаками. Як наслідок, різні природні умови та різні умови розвитку окремих груп людей повели за собою диференціацію світоглядів та умов життя цих широких кланів. Дані формування на Землі називаються «країнами». Ось в одній з таких країн я і опинився.
Але, переді мною одразу постала проблема. Я знаходився на абсолютно безлюдній площині. В мої обов’язки не входило вивчення місцевих флори та фауни, тож я вирішив якнайскоріше дібратися до найближчого населеного пункту. Замаскувавши гондолу, я покрокував уперед. Я йшов близько десятої частити тутешньої доби. Коли ця десята частина доби скінчилася, я наткнувся на невелику, але показову зміну у рельєфі. Я вийшов на довгу непряму лінію завширшки в сім моїх кроків. Провівши аналіз породи, прийшов до висновку, що це утворення штучного походження. Далі сталося непередбачуване. Мене ледве не збив місцевий транспортний засіб (який для переміщення, як виявилося, користувався даним утворенням). З його кабіни вийшов чоловік і попросив мене відійти з проїжджої частини. Та я, зрозумівши, що натрапив на простий спосіб дібратися до населеного пункту, ввічливо попросив водія (а саме ним виявилася ця людина) трохи підвести мене. Я сказав, що в мене є гроші. Організатори експедиції добре попіклувалися про мене, виділивши мені деяку суму місцевої валюти. Водій погодився на мою пропозицію. Таким чином, я був доставлений до найближчого міста. Нажаль, я забув його назву. Моя пам’ять не пристосована для відтворення таких дивних назв.
Так чи інакше, я опинився в центрі цього міста. Місто, шановні слухачі, це концентрація суспільного руху людства. Йому властивий точний розподіл прошарків населення, обов’язків тих чи інших людей. Ці утворення схоже на ті міста, які ще подекуди існують на наших планетах. Якщо розмова вже зайшла про місто, то я вам повинен розказати прикру історію.
Опинившись там, я вирішив зробити розвідку місцевості. Але, коли я зайшов в одну з вулиць, до мене звернулися декілька людей з пропозицією поділитися грошима. Я, як ви знаєте, дуже ввічливий першобатьківець. Тому, я згодився поділитися частиною моїх грошей, ввічливо виділених мені організаторами експедиції. Діставши свій гаманець, я був уражений тяжким предметом, який опустився на мою голову.
Я погано пам’ятаю, як опинився у кімнаті з білими стінами. Поряд зі мною сиділа людина в білому. Вона сказала, що все буде добре. Тоді, я вирішив ще трохи відпочити. Як виявилося, я потрапив до оздоровчого закладу. Повинен вам сказати, рівень медицини на цій планеті надзвичайно низький. Власне я знаю про анатомію людини більше, ніж місцеві лікарі. Дуже добре, що я був у тілі людини, бо в іншому випадку я потрапив би у скрутне становище. Завдяки порадам, яким я давав лікарям, мене швидко вилікували. За час своєї хвороби, я спілкувався з багатьма людьми. Деякі з них (вони були дуже суворі) говорили тільки запитаннями.
Кажучи правду, мої поради викликали неабиякий резонанс у місцевих лікарських колах. Більше того, виявилося, що у моїх документах (це місцеві докази, які говорять про те, що ви є людина) говориться, що я знаю медицину. Тому, через день після мого одужання мене відвідав якийсь чоловік. Як виявилося, він був відомими професором медицини. Ця людина запросила мене працювати на неї асистентом. Я одразу згодився. Який же в мене неймовірний талан! У мене з’явився шанс спостерігати за науково-технічним прогресом на Землі власними очами! З того часу, в моїй експедиції почалася нова частина, наповнена пізнанням природи як людини, так і нас з вами.
Повинен вам сказати, що той професор – надзвичайно розумна людина. Більше того, її розум може посперечатися з нашим (у Залі почався шум незгоди). Звичайно, я перебільшую, але це близько до правди. Я говорю про вузькі пізнання в медицині. Всі інші ресурси мозку були розвинені надзвичайно слабо, як і у всіх інших людей. Живучи з професором і допомагаючи йому в дослідах, я дізнався багато нового про уклад життя людини. Це великий досвід і він буде виданий мною окремо.
Хочу зупинитися на особі професора. Його характер типово людський. Він часто одурманює себе хибними висновками, які базуються на хибних здогадках. Іноді мені навіть здавалося, що він робив це спеціально. Найцікавішим було те, що сам професор, на мою думку, не вірив у свої ідеї. Навіщо робити те, у що не віриш? Це – найбільша загадка людства.
Разом з ним, ми розтинали місцевих тварин, їздили до будівлі, де знаходяться мертві люди, розтинали їх... Я прожив з ним без малого рік. Але не зміг скласти для себе враження про цю людину. Чому? Можливо, це – бар’єр цивілізацій. Що це за бар’єр? Це моє власне визначення. Я ще напишу про нього. Хочеться ще додати, що у професора були друзі. Він часто залишав мене у себе вдома, а сам кудись їхав. Говорив, що до друзів. А іноді, коли до нас заходила якась людина, він просив мені відкрити їй і сказати, що він у друзів. Я ніяк не можу зрозуміти, як це так – одночасно бути у друзів і бути без них. Можливо, друзі уявні? А можливо, ні. Бар’єр цивілізацій.
Розказуючи вам все це, ловлю себе на думці, що, стоячи тут, на рідній планеті, я ніби споглядав за своєю експедицією збоку. Важко розказати вам своє враження від перебування на планеті, населеній іншою цивілізацією. Можу лише сказати, що ви ніби розчиняєтесь в ній. Осмілюсь припустити, що будь-яке суспільство як концентрація окремих особистостей має велику силу впливу на будь-кого. Як не дивно, ця сила давила й на мене. Згодом, я почав розуміти місцеві стосунки між людьми. Вони набагато ширші, ніж наші з вами. Людство, повинен я вам сказати – надзвичайно складна структура. Якщо ми – ніби гвинтик у великому механізмі, то людина – це сам механізм. Але маленький. На мою думку, такий стиль життя також має свої резони до існування. Вам дуже важко зрозуміти мої слова. Кажу вам, я б сам роком раніше не повірив би самому собі. Але перебування з професором сильно мене змінило. Іноді мені здавалося, що ми навіть зможемо порозумітися з ним.
Чому моя розповідь така розпливчата наприкінці? Напевно, тому, що головну істину я зрозумів лише перебуваючи поряд з людиною. Її розум (який так відрізняється від нашого!) відкрив мені нові горизонти пізнання. Повірте мені, я розумію, що кажу. Вам здається, що ви зрозуміли цей світ. Насправді, ми зробили тільки перший крок. Ми описали його цифрами. Залишилося осягнути його свідомістю.
Закінчуючи свій звіт, я хочу ще раз наголосити на епохальності моєї подорожі. Завдяки ній, я (як, сподіваюся, і ви) зрозумів, що пізнання закінчиться лише тоді, коли ми самі цього захочемо. Але стремління до пізнання – основа життя будь-якої розумної живої істоти. І хоч людство і стоїть на сходинку нижче нас по розвитку технічному, морально у нас є ще чому в них повчитися. Бо те, що не ідеально не обов’язково неправильно. Бо ми живі істоти, а не машини. Дякую за увагу.
Над Залою нависла тиша. Протягом доповіді було і без того тихо, але тепер тиша говорила, і від цього в приміщенні стало незатишно. Той, хто доповідав поволі зійшов з трибуни й вклонився Залі. Це ще більше вразило присутніх. Деякі з них (особливо першобатьківці) відчули ніби молот опустився їм на голову. Їм здалося, що вони зрозуміли доповідача, і що на всьому їхньому минулому житті можна ставити хрест. Це розуміння мало не звело їх з глузду. Поки одні з очманінням дивилися в одну точку, інші скептично помахували головами, супроводжуючи це словом «брєд» і подібними виразами. Треті почали авторитетно перемовлюватися щодо висуненої теорії, через п’ять хвилин авторитетно відмовивши їй. Були в Залі й ті, хто з відкритим серцем поставився до слів тепер вже пророка. В їх головах і раніше зароджувалися здогадки про не ідеальність власного суспільства. Слова доповідача розпалили багаття думок і мрій. Цікавість до особи пророка зникла. Замість неї, з’явилася віра в його слова. Він був не живою істотою, він був віднині сукупністю ідей. І це не дало деяким в Залі забути його слова. Вони викарбувалися в їх серцях. Бар’єр, вибудований поколіннями, для них був зруйнований.
Двері до зали знову відкрилися. В приміщення зайшов другобатьківець. Його майже ніхто не помітив, тому він пройшов до трибуни й голосно почав свою доповідь.
Шановні присутні! Прошу тиші. Хочу трохи вашої уваги. Я знаю, що про моє прибуття вам не повідомляли. Але, тим не менш, моя інформація буде надзвичайно цікавою для вас. Будьте ласкаві, вислухайте мене. Я – перший з другобатьківців, який побував на Землі. Я тільки-но звідти. Я відразу прибіг сюди, навіть не поснідавши. (в залі наступила мертва тиша. ). Я декілька років під видом людини працював на Землі медиком й познайомився з надзвичайно цікавою особою…
ID:
50298
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.12.2007 21:15:50
© дата внесення змiн: 07.12.2007 21:15:50
автор: Шишкин
Вкажіть причину вашої скарги
|
