СЕЛА ПОХОВАЛА ЗЕЛЕНІ КРАСA,
І ХАТКИ ДО ЛІСУ ПРИГОРНУЛИСЬ,
ДИВЛЯТЬСЯ ОЧИМА СИНІ НЕБЕСА,
СОНЯШНИКИ СОНЦЮ ПОСМІХНУЛИСЬ.
ДЕСЬ ДАЛЕКО ДІВЧИНА СПІВА,
І В ДОЛИНІ ВЕРБИ ГІРКО ПЛАЧУТЬ,
І ЯК СЛЬОЗИ ПАДАЮТЬ СЛОВА,
СПОМИНОМ ПРО ТЕ,ЩО НЕ ПОБАЧАТЬ.
НЕ ПОБАЧАТЬ МИЛОГО ВОНИ,
НЕ ОБНІМУТЬ СТАНУ ЙОГО РУКИ,
МАТЕРІ НЕ ВЕРНУТЬСЯ СИНИ,
ВБИТІ,НЕНАРОДЖЕНІ ОНУКИ.
БАТЬКО СИВУ ГОЛОВУ СХИЛИВ,
ТИХО НАЧЕ В ХАТІ СМЕРТЬ ПРИСІЛА,
ЗНАЧИТЬ ВІН ДАРЕМНО ВІК ПРОЖИВ,
І ДУША ЙОГО ОСИРОТІЛА.
ЩО ЙОМУ ТІ ЗЕЛЕНЬ ТА КРАСА,
ЩО ЖИТТЯМ ЗА СМЕРТЬ НЕ ПОВЕРТАЮТЬ,
ЧОМ ЯК ВІН,НЕ ПЛАЧУТЬ НЕБЕСА,
КОЛИ ТІЛО КВІТАМИ ВКРИВАЮТЬ.
ГОРЕ ХОДИТЬ ПОЛЕМ,ПО ЛІСАМ
ГОРЕ У ВІКОНЦЯ ЗАЗИРАЄ,
ХОЧЕ ПРОРОСТИ ПО ВСІМ СЕРЦЯМ,
БО У ЗЛОСТІ В ДУШАХ ВСЕ ЗГОРАЄ.
ТА ВОГОНЬ НЕ ЛИШЕ ПАЛИТЬ І ПЕЧЕ,
ЗІГРІВАЄ Й В ЛИХОВІ ЄДНАЄ,
БО ЖИВОЇ ДУМКИ НЕ УБ'ЄШ МЕЧЕМ,
У СЕРЦЯХ ДУХ ВОЛІ НЕ ВМИРАЄ.
----------------------------
9.05.2014.
