Це так звично стало, в повсякдень.
Коли оточують тебе книжкові феї,
Ти роздягаєшся до дна.
І відключаєш видимість для інших,
Хто згадує твої всі візерунки
Чи на спині, чи будь-деінде.
Інакшою ти стала в цей момент.
Коли ти в літню ніч спітніла,
І краплі по своїм шляхам летіли,
Відблискуючи наче зорепад.
А місце поруч сумувало за мотивом,
Скаженого кохання тет-а-тет.
Воно тепер відчутно помічає,
Що як ніхто залишиться пусте.
