У її життя ввірвався Привид Минулого. Небажаний гість, але хороший такий чоловічок, адже домогає налаштувати себе на шалені оберти в майбутньому. Вказує на недоліки. Зменшує кількість небажаних граблей. Приносить нам чудернацькі життєві уроки. Він змусить її трохи поностальгувати й піде собі. Але то згодом. А зараз він нахабно вмостився у крісло, дістав бляшанку безалкогольного [бо навіщо отруювати й без того не солодкі спогади>, та навіть переманив на свій бік її кота. То наче вельми стратегічний хід, бо на самоті думки рояться ліпше, та гудуть, наче бджоли, значно голосніше. Значно нестерпніше. Вона не помітить його присутності, але, безсумнівно, залишившись без підтримки єдиною душі у цій холодній квартирі, вона вкриється ковдрою та візьме до рук книгу. Читатиме, та не розумітиме сенсу прочитаного. Вирішить, що то марна справа. Тоді просто всядеться якнайзручніше і згадає минуле. А Привид додасть у її думки трохи смутку та й піде собі, викресливши у зошиті ще одне ім'я.
Вона сидітиме ще досить довго, допоки кіт не вкусить її за палець, витягнувши з задуми. Ось чому кожній істоті необхідна істота.
