Поховали мене дурні,вкрили дружній щирий стіл,серце мое поділили,
очі кинули на стіл,тай налили в край по вінця,хтось кричав пемо за мир,
хтось кричав Героям слава, та ніхто не відповів.
А вона кришталь підняла, за кохання хай вам грець,
він подох тай щей без серця, он воно конае десь.
А на стіл, що день, то тона, гнуться ніжки як бюджет,
клапті серця бються долі, буде скоро їм кінець.
Та що дбала серце з ранку, взяла пасма з голови,
зшила клапті серця в цеглу, тай понесла до води.
Спершись на одне коліно пю із річки як верба,
там де мало бути серце, там тече свята вода.
Коси в воду опустила щоб з водою я їх впив,
з криком витягла на берег, крик русалку підманив, (що ти робиш?
божевільна, безсердечний він вже мій), зтислось серце як в останне
і почався справжній бій. Зза спини серпа дістала та котра принесла мир, і русалку поховала у вонючому багні. Серце втисла плака в груди
поки в нёму е любов,подих смерті став відходить , в грудях запалав вогонь.
за любов 
