Дитинство. Доброславівська гора.
Під нею луг з курчатами кульбабок.
Кишить в ласкавій сині дітвора –
Це ніжить Ворскла піонерський табір.
Спрожогу б залетіти і собі,
Щоб пуголовком бовтать мілководдя!
Та замість цього признаюсь вербі,
На березі, де мрії мої ходять.
А ходять вони в дальньому ярку.
Поміж корів… І раптом відчуваю,
Що я їх вперше ні за що не лаю…
Кусаю полининочку гірку,
Й чомусь здається, що вона солодка…
А кропива за нашим огородом
У китичках. Бо саме зацвіла…
Я ладна була бігти до села
Десяток верст. І в лопухи упасти.
У найрідніші. Як в обійми щастя.
