Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
Чи заснемо? Чи проснемось ми
у ясному азимуті світу?
Станцію із назвою – Весна,
пристані, якої не буває
ночами у мріях, і у снах,
і у тихій гавані шукаю.
Біле срібло коси золоті
заплітає і сльозою кане…
Може в суєті і самоті
не застане зопалу неждане?
Тільки б не проспати уночі
тихі думи і слова урочі,
і у очі візії жіночі.
Не біда, що місяць угорі
буде усміхатись до зорі,
а лиха біда закриє очі.
Гарно, щемно, чіпляє.
От тільки я кілька разів перечитувала:
"Не біда, що...
і лиха біда закриє очі." Не второпала, пробачте
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Російський фразеологізм глаголить: "лиха беда - начало". Тут - гра слів, аби тонкій натурі було ще більше щемно відчувати невідворотність печального фінішу будь-якого оптиміста.
Гарно, щемно, чіпляє. 
Не второпала, 
пробачте 
"Станцію із назвою – Весна" таки досягнемо! 
