|
Я стою на вітрині цього салону майже цілий рік, а мене і досі ніхто не купив і навіть не одягнув. Пригадую, як я тішилася, коли вмілі руки майстрині закінчували шити мене,бо тоді я думала,що я найкраща у світі весільна сукня, якоï варта лише принцеса чи королева. Пройшов час, я вже стільки бачила тут дівчат, вони завжди проходили повз мене, не звертаючи уваги. Вони купували різні сукні, зовсім не схожі на мене, а я і далі ночами плакала на вітрині. Я відчувала самотність і пустоту, але все ще чекала тієï єдиноï і неповторноï.
Аж ось одного сонячного дня біля мене зупинилися ïï сірі очі, мене вони гріли. Вона довго дивилась, торкалась до мене своïми маленькими, тендітними і ніжними ручками, а мені здавалося що мене пестять. Задоволення тривало недовго, хіба ще пару хвилин, поки вона мене одягала і красувалась перед дзеркалом, але почувши мою ціну вона одразу метушливо пішла геть. Мені було погано, я не знала, що зі мною відбувається. Я ніколи не думала, що так полюблю людину за декілька незабутніх хвилин. А потім знову одинокі ночі й дні.... вітрина...багато людей, від яких віє холодом. Я чекала ïï повернення, напевно марно...
Але якось, не встигнувши прокинутись, я побачила ïï біля себе. Вона знову дивилась лише на мене, і я відчувала, що я ïй стала рідною. До цієï миті нашоï зустрічі пройшло рівно вісім днів, десять годин, п'ятнадцять хвилин та тридцять секунд. Незабутня зустріч... Цього разу вона своïми ручками пестила мене, запаковуючи у прекрасну рожеву коробочку. Стало темно.... Я відчувала радість, бо мене придбала вона і скоро мене чекає диво. Вона принесла мене додому і ще чотири години не спускала з мене очей. Уже в домі я почула, що ïï звати Ангеліна, а я так і думала, що вона має ангельське ім'я. За тиждень мене мали побачити всі, адже я мала красуватися на своïй господарці у найкращий для ïï життя день. Я з нетерпінням чекала його, адже це буде день і мого тріумфу.
Настав чудовий суботній ранок, мене збудили дуже рано, я навіть не встигла виспатися, бо ще вчора Ангеліна одягала мене, крутилася перед дзеркалом. Я зрозуміла:день тріумфу настав. Пригадую як вона ніжно мене одягла, як ïй робили зачіску, хоча як не мене ïй і з розпущеним волосся було дуже гарно. Зачіска, візаж, одягнення туфельок... -це було останнє, що я чітко пам'ятаю. А далі суцільна казка... Голова крутилася від поглядів, від чудових слів, бо тепер я знала, що я подобаюся усім, що я недаремно стояла стільки часу в очікуванні дива- моєï красуні-Ангеліни. Галас, привітання, квіти...
Цілу ніч продовжувалося святкування, але я зовсім не стомилася виблискувати камінчиками і тішити усіх. Але і цьому судилося швидко минути... Після весілля мене склали у ту ж рожеву коробочку і настала суцільна темнота. Але я не жалію про ті чудові хвилини свого тріумфу. Іноді Ангеліна виймає мене і милується мною і повірте, ці хвилини злиття із нею варті днів перебування у коробці. Я завжди знала, що моя господиня мене любить, адже я є символом ïï щасливого сімейного життя. Такими невеличкими хвилинами я бачила ïхніх дітей - маленьку Марійку і трохи старшого Сергійка, а потім Софійку, Надійку... Серце моє наповнено любов'ю, адже я рада, що моя господиня пам'ятає про мене, і досі згадує свій незабутній день - весілля.
ID:
517618
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.08.2014 12:58:16
© дата внесення змiн: 16.08.2014 12:58:16
автор: Alia
Вкажіть причину вашої скарги
|
оригінально 
