я давно послала б його до біса,
та він надто міцно засів в моїй голові.
став стіною бетонною, стальною завісою,
поневолив мене, не дає далі йти.
як же ж злить, та після нього з іншим
не то що спати, а й цілуватись бридко.
почуваюсь безнадійно грішною,
і впала так неприснойно низько.
а я для нього посіяла в серці квіти,
та його байдужість бур`яном проросла.
вже в легенях, вже зовсім не маю як дихати,
і з вуст лише випадкові слова
влягаються в поганенькі рифми
для чого? для кого всі ці рядки?
поглянь же, я кровоточу віршами!
незрілими, зі смаком іржі.
Це значить любов! 
