У нашому дворі появилася компанія п'яничок, яка днями розпивала оковиту і співала пісень, та так фальшиво, що хотілося відразу заткнути собі вуха і закрити наглухо вікна. Бабусі їх так і так вмовляли помовчати, але де там, їх це ще більше підбадьорювало і вони продовжували горланити в повний голос на весь двір: "Из-за... о.....строва... на стре...же.нь..." Так продовжувалося досить довго і вже неабияк набридло, то мужики збиралися їх прогнати. І прогнали б, якби не така історія.
В один із днів серед п'яничок на лавці з'явився маленький чоловічок в чорному широкому капелюсі з чемоданчиком. З балкона все це виглядало досить комічно: кружечок з прямокутником серед скуйовджених головешок. Але так було до того, як після чергової чарки, коли зазвичай починалися пісні, чоловік в чорному капелюсі відкрив чемоданчик, дістав звідти акордеон і полилася прекрасна мелодія вальсу. Вмить стихло все, і п'янички, що про щось як завжди сперечалися, і бабусі, що точили свої безперервні теревені, і діти, що голосно гралися, і машини, що доповнювали їх своїм дратівливим шумом. Двір стих, він з свого народження, а йому було вже біля 30-ти років, нічого подібного не чув. Музикант грав з величезним натхненням, бо всім своїм єством відчув цю глибинну тишу. Його розпирала гордість, його колихали хвилі видобутої ним мелодії. А зверху було видно як колихається кружок в такт із прямокутником. Але це вже було не комічно і не смішно, та й взагалі цього ніхто не помічав. Слухали обліпивши балкони. Коли ж музика стихла, непорушна тиша, наповнена чарівною мелодією, ще стояла декілька хвилин. Потім всі разом заговорили. Хто згадав, що в них у селі був гармоніст, який також дуже душевно грав, хто згадав що колись також грав на якомусь музичному інструменті. І грав добре, а зараз... А більшість просила заграти ще. Та музикант заховав свій інструмент в чемодан. Сказав що втомився і, не зважаючи на умовляння з усіх сторін, закинувши чемодан на плече, пішов. По двору проколихався кружок з прямокутником, повернув в проліт між будинками і зник. Більше ми його не бачили.
З тих пір п'янички, хоча іноді збираються у нашому дворі і розпивають оковиту, ніколи більше не горланять пісень.
Так наче про мого знайомого - натзненного гармоніста... 
Цікава історія з життя 
