Затьмарили прекрасний вишні цвіт.
Ба, навіть колючки - не вся тут суть.
І в день один дізнався цілий світ,
Що часом навіть кактуси цвітуть.
І квіти білі-білі, наче сніг,
Красою всі стереотипи рвуть.
А хто б ще день тому сказати міг,
Що цвіт такий прекрасний принесуть?
Так і з людьми, бо в день один також
Душа їх дивним цвітом зацвіте.
Тут справа вже твоя: або примнож,
Або зламай, як тільки проросте.
Ти можеш їх чарівний білий цвіт,
Немов зіницю ока, берегти.
Або субтильні крила - наче лід -
Порвати, розламати, рознести,
Втопити, ніби в озері, в словах:
Жорстоких, критикуючих, жорстких,
Змести, мов ураганом, довгий шлях,
Яким людина йшла до крил отих.
І аж тоді, коли нема надій,
Коли останнє слово вже сказав,
У ступорі пізнаєш злочин свій.
Бо щойно ти чуже життя зламав.
Зламав той цвіт, який крізь колючки
Прорвався в день один на білий світ.
Розтер у порох білі пелюстки,
Ті крила, що так прагнули в політ.
І кактус знов закрився у собі.
Буденний вид: без квітів і прикрас.
І мало хто зізнається в журбі.
Лиш скажуть "Жаль, що він зацвів лиш раз"
