У мене в конвертику – гроші.
В мобільному – номер Сашка.
Казали: такий він хороший!..
Рука
затерпла, мов здибала пута…
…Почую – і що я скажу?
(І справді, що скажеш йому ти???)
Межу
здолати ЯК, просто не знаю...
Горю від жалю і вини…
Та воля моя промовляє:
«Дзвони».
Зі слухавки лине бадьоро:
«Пройдіть-но туди і туди».
Сахаюся внутрішнім зором
Біди.
Візочок. Якихось два метри.
І – рів. Глибиною в життя…
«А жалощі мусять померти.
Затям.» –
осмикує внутрішній голос.
…Привітна, струнка і легка,
Іду. А у серці так голо…
Рука –
назустріч – розкраює прірву
і просто рятує мене!!!
Відроджує втрачену віру
в земне…
Це ВІН, що пройшов крізь наругу,
здолавши всі прірви земні –
шляхетно протягує руку
МЕНІ!
На іншому боці вже стОю.
Незламні є чоловіки!
…І як не припасти до тої
Руки???
Допоможіть хлопцю повернутися до повноцінного життя!!!
http://zhzh.info/news/2014-07-24-19734http://www.unian.ua/multimedia/video-2/1621-uchastnik-boevyih-deystviy-aleksandr-shvetsov-o-voyne-za-nezavisimost.html
отак і у мене було, коли ще у мирні часи ходила навідувати близького у опіковому центрі. Безжурно усміхалася усім чотирьом у палаті, робила усілякі дрібнички - вони ж-бо не могли! - а потім по дорозі до метро - трусило.
Тетяна Яровицина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хто б мене ще зрозумів...
