В. ТОСТИ
Тости - це окреме мистецтво, в якому є навіть свої віртуози - тамади. Я тут, здається, нічого нового не можу запропонувати до уваги читачів. Але, на жаль, дуже пізно я зрозумів, що мої сховані до пори - до часу розширені сенсорні здібності проявлялися ще до того, як відбулася моя Ініціація (1991 рік).
Випадок, який я приведу нижче, мені тяжко однозначно визначити навіть зараз, з вершини прожитих років в багатозначній якості. Це було передбачення чи кодування? Не знаю. Можливо, що хтось із читачів краще за мене це зробить, то я просто розповім про що іде мова.
Тост, який я оголосив на честь молодят Тані Анушиной та Жені Кривобокова 16.06.1977 року, прочитавши свій вірш:
Ушла.
Впервые.
Кусая губы.
И затерялась в тлпе исканий.
Неуж-то я настолько грубый?
Неуж-то так словамы ранил?
Сам.
Раздавлен.
Прикрыты двери.
И стены давят немым укором.
Я жду.
Часы.
недели.
К полу прижат сврим позором.
Пустая ярость, пустое сердце,
Пустые разума глазницы.
Я жду.
Но звуки где-то, где-то...
Пеньковый галстук вяжут спицы.
Я жду.
Но нет шагов.
Но нет холодного привета.
Что с ней?
Среди врагов?
Среди друзей?
Междово лето...
Медово лето...
Так выпьем же, друзья и товарищи, за то, чтобы У Тани и Жени никогда не было бы ничего подобного ни в медово лето, ни во все последующие лета!
Молодята поїхали до Сімферополя, народили там доньку, а через рік розлучилися; вона повернулася до Києва, він залишився у Сімферополі.
*******