Як пташеня моє дитя –
злетить з рідного дому.
По річці долі навмання,
пливе в країну невідому.
Нехай ласкава буде доля,
дарує чисті почуття.
Метеликом летить з долоні –
кохання перше у життя.
Зросла моя дитина вже,
та різне на шляху її чекає,
але для матері завжди
вона маленькою буває.
Як оберіг ця мамина любов,
яка усі роки плекала,
щоб повертаючись до дому знов
на зустріч с ніжністю чекала.
Та руки матері зігріють,
серцеву ласку принесуть,
хоча за вікнами вітри віють,
вони любов цю не зметуть.
Шануйте,діти, матерів,
вони – одні у вас на світі,
їх серце – вогник-оберіг,
не дайте нікому його згасити.
