Я дозволю собі розглядати світлини на стінах
І вдавати, неначе війна зовсім навіть не поряд.
Ми давно перестали чужі рахувати години
І давно ми не розрізняємо долю і горе.
Я дозволю собі не шукати у списках знайомих,
Бо занадто багато імен вже сплелися клубками,
Вже так звично до думки, що хтось не вернувся додому,
І блукає ще досі у полі між прапорами.
Ми так любимо джаз і червоне сухе – колір крові.
Де пластинку заїло, жорстоко зашкрябались ноти.
Ти помітив уже, які ми пусті й паперові?
Ти помітив уже, що цей світ сплело бісовим дротом?
Коли чуєш литаври десь віддально – може, це вибух?
Хто нам скаже, якого числа можна вийти із шахти?
Тільки прошу: дозвольте мені підірватись на мінах,
Надто страшно світанок зустріти між ворогами.
30 серпня 2014
