Ты помнишь нашу встречу
Под проливным дождем,
Холодный долгий вечер,
И мы с тобой вдвоем.
Казалось, в целом свете
Нет никого вокруг,
За нашу жизнь в ответе
С тобою мы, мой друг.
За все, что с нами было,
За сладость редких встреч,
Как я тебя любила!
Но не смогли сберечь…
За боль нашей разлуки,
И горечь от потерь,
Такой сердечной муки
Вновь не стерпеть, поверь.
Последней будет встреча,
Вернуть все вспять нельзя,
Любовь, увы, не вечна,
Трудна ее стезя…
Пусть догорает вечер,
Исчезнет вскоре грусть,
Я обниму за плечи,
Прильну и … растворюсь…
Як шкода втраченої любові ...Але , на моє переконання , любов не минає сама собою ,людина її вбиває егоїзмом , недовірою , зверхністю , небажанням спробувати зрозуміти іншого ...
Вірш дуже гарний.
kostyanika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. У відносинах завжди приймають участь двоє... Тому я і написала, що ми відповідаємо за наше життя... Дякую, Іринко!