Я про тебе ще й досі невтомно пишу
Написав ніби й дуже багато.
Та не зміг розказати як ніжно дишу
Лиш тобою, земне моє свято.
Тебе згадую ніжно в пустелі ночей,
Снів оази в тих ночах не часті.
Тільки в споминах сяють смарагди очей
В яснім золоті юного щастя.
Не забути ніколи отой зорепад,
Оті наші шляхи вечорові.
Разом з нами кружляє заквітчаний сад
У травневому танку любові.
Разом з нами ще мрії у небо летять,
Ще нам віриться просто та чисто,
Із зірок, що над нами з небес миготять,
Я збираю для тебе намисто.
Бо ж ти варта того, щоб прикрасить тебе
Найціннішими скарбами неба.
І сміялось воно! – весняне, голубе
Для найкращої в світі! – для тебе!
Ніби вчора було! А минули літа.
Вже їх крил в яснім небі не чути.
Ти ж для мене і зараз кохана й свята
В ореолі своїм, незабутнім.
Ти для мене і зараз в числі дорогих,
Бо дорожчих не знав і не знаю.
Вже немає рідні… недалекі сніги…
І крім тебе – нікого немає!
Я про тебе ще й досі невтомно пишу
Все звеличую в слові натхненно.
Та не можуть правдиво сказати вірші
Про замріяне диво пісенне.
23 жовтня 2014 р.