Здається все уже почуте,
У голові ― туман світів.
Давним-давно все сказане,
Що радості і болю серцю завдає.
Прожито безлічі життів,
А далі, далі…
Порадь мені, що далі?!
Яку ілюзію збудуєм
МИ УДВОХ,
Коли реальність наша
ЛИШЕ СОН.
А інколи так хочеться
Мовчанням говорити,
У глибині очей навпроти ―
Всі порухи душі зчитати.
Не треба, не кажи ―
Слова за вітром полетять,
І наші помисли і примхи
Розтануть в пропасті часу.
Мовчи! Дозволь побути
В колисці золота душі,
Моєї і твоєї,
І цілім Всесвіті
Навколо нас…
