Під тиском сніг рипить так дзвінко.
Бере дві ноти, але чисто.
Виходить радість із затінку,
Співає пісню бадьористо.
Холодний сніг такий на дотик,
Без кольору і аромату.
Та теплить душу, наче котик,
Котрий зайшов у нову хату.
Біленькі скрізь лежать сувої .
З них діти сніжки ліплять радо.
А десь на сході наші вої
Стоять засніжені під «Градом»…
Для нас сніжок - справжня потіха, а для наших воїнів... Швидше б усе закінчилося, щоб вони повернулися додому і зустріли Різдво в теплому родинному колі!
З одного боку, ми всі згадуємо з цим снігом дитинство, але мусимо пам'ятати про час небезпеки. А з другого боку, наші захисники в час постійної небезпеки, напевно, так хочуть (нехай на коротеньку мить) відчути в душі шматочок дитинства.
Вдале поєднання!