Як дощі ідуть і громи гудуть,
Кров змиває роса із покосів,
По степах у бій козаки ідуть,
А земля за синами голосить.
Тут колись сини бились за життя
І кургани росли між хлібами,
Пшениці були і були жита,
Хоронили степи під снопами.
І тепер бої, знову ллється кров,
Переплетене небо думками,
Відійшло життя, але є любов,
Що синам промовляє словами…
-Пам'ятай мене, я люблю тебе
І довіку любитиму, доле.
Десь на небесах, нас любов зведе,
Заколосить засіяне поле.
Хіба я не знаю, що вірші пишуться душею? Добре про це знаю, що вона робить погоду в нашому житті: ми то сумуємо без причини, по радіємо невідомо чому...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
