І знову ллється кров – у нас іде війна.
Вже мати посивіла не одна
Й постарілася вмить біля труни
З жалю: «Чому не я, а ви пішли, сини?..»
З Донбасу, із АТО чоловіків везуть…
Їх вдови дітей-сиріт обіймуть.
Вже сил на сльози й крик у них нема.
І келих горя п’ють, а келих той без дна.
У домовинах повертаються брати …
Сестер хто ж тепер буде берегти?
Від хуліганів хто їх захистить?..
Стискає відчай серце у цю мить.
Свати не принесуть весільних рушників -
Смерть забирає кращих юнаків.
Дівчата квіти, плачучи, несуть,
Щоб наречених провести в останню путь.
Батьки стоять, стискають міцно кулаки.
Рояться, наче оси, їх думки:
Не захотів стояти в стороні…
Лишились з мамою на старість ми одні…
А обіцяв живим вернутися назад…
Ти ж ще й не жив… Не посадив свій сад…
Невістки в дім нам так і не привів…
Не дочекаємось ми твоїх малюків…
Ідуть бої … Упав вже воїн не один –
Брат, чоловік, коханий, батько, син…
Вони за Батьківщину полягли,
Щоб Захід й Схід єдиними були.
З Майдану на війну багато хто пішов.
Свистять й тут кулі, й поїть землю кров,
Й тут душі віддають рідній країні…
Героям слава! Слава Україні!
