Ми будем дивитись на небо,
Ловити долоньками зірку...
Та серцем пташиний чуть щебет,
І вечірнього спів соловейка.
Поглянь-но на цю нескінченність
Зірок у небеснім тім морі.
Вони, як оченята огненні,
Вдивляються в душі просторі.
Зірок не соромлюсь ніколи,
Ділюся своєю журбою,
Натомість хтось на видноколі
Із німбом стоїть поза мною.
Нехай же весь світ це почує!
Хай всі зрозуміють тигриці!
Коли хтось мене зачіпає,
На варті небесні цариці.
