А я не хочу помирати.
Я хочу жити й кожну мить
Весну у серці відчувати,
Яка, щороку, по землі
Ступає босими ногами,
Дарує нам своє тепло
Яскраве сонце, що над нами,
Дощ гостем проситься в вікно.
Я хочу, як завжди, радіти
Першому снігу і зимі.
У мирі на Землі цій жити,
І щоб ніякої війни!!!
… Але не чує. Він не чує
Голосу квітів і полів.
Він нас ні за що не врятує.
Наш «брат» і справді захворів.
Я так боюся… так боюся
За долі зламані – людей.
Щодня й щоночі, я молюся
За ненароджених дітей.
Та як навчитись не здаватись? –
Коли біда у дім прийшла…
Чому повинна задихатись
Людська скалічена душа?!!
… Я так не хочу помирати.
Війна, ти відняла усе!
З дитинства вчили нас прощати… -
Я не прощаю, «Брат», тебе
За те, що ти нас кинув в прірву.
Не розумію я цих зрад.
Твоя «сестра» тобі не вірна,
І від сьогодні, ти не «брат».
Нехай тебе шанують інші,
Кого там ще ти задурив?
Для мене ж, не існує більше
Твоїх обіймів, зрозумів?!
Нехай тебе рятує сповідь
За тих дітей і їх батьків.
Така сумна людська історія –
Країни «У». Проте, її
Не збити з ніг і не здолати!
Навіть, не смій! Бо, попри все,
Країна «У» - це наша Мати.
І віра в неї – нас спасе!
СЛАВА УКРАЇНІ!
