Я лише пам’ятаю тепло від його долонь,
Ані імені, ані риси його обличчя,
Він приходив щоночі, щоб взяти мене в полон,
І казав, що білявою бути мені не личить,
І казав, що печальною бути – великий гріх,
Особливо такій красуні, і ніжно-ніжно
Він своїми руками мої накривав і грів,
І тепло це повільно із серця виймало ніж, і
Розтікалось по всьому тілу казковим сном,
І до ранку в мені трималось з його подачі…
Та прокинувшись, я пам’ятала лише тепло,
За яке я йому й до сьогодні безмежно вдячна.
