Ну що ж ти дивишся? Чи думаєш боюсь?
Гадаєш, що тікати зараз буду?
Що ж маєш ти на думці? Нову Русь?
Чи вбити мене як без правди й суду?
А дійсно, що ти маєш в голові
Окрім, звичайно, путинських завітів?
З’явились в тебе нові друзі й вороги,
Примарна доля у спалахах софітів.
І ти для себе впевнений герой,
Тому що вбив одного вже укропа.
Та дивно, оскільки воїн той
Кричав у смерті час не про Європу.
Його останнім словом було: «Слава…»
Не встиг промовити він: «Україні».
Сказав ти це за нього машинально,
Прикрив рукою рот й подумав: «Дивно…
Я ж інший вже, я ж не українець.
Махав на площі триколором я.
Одразу після того, як злочинець
Втікав в обійми любого Кремля.
А ще до того я з відкритим ротом
Дивився на лицарів Майдану…
А зараз що? Чому не з тим народом?
Чому воюю зараз за оману?»
Тому що вірив клятим обіцянкам;
Гадав, що буде краще у Росії;
Згадав часи «совка», слово «слов’янка»
Й пішов у бій задля Царя-месії.
Ну що? Чий погляд тут страшний?
Ну що? Хто скоро переможе?
Твоя земля – по інший бік стіни.
Ні Цар, ні ти здолати нас не зможе.
