Те відчуття, коли тебе так тягне до людини,
Те неземне, блаженне почуття,
Коли магнітом душу розриває зсередини,
І тягне, тягне, тягне за собою в небуття.
І ось тебе вже звабила її душа,
Та спокусили ніжні й щирі очі,
І медом манить її внутрішня краса,
Ти мрієш і надієшся на щось що ночі.
Те відчуття, коли симпатія переросла в кохання,
Те болісне і гостре почуття,
Коли їй наплювати на твої зізнання,
І чхати на твоє швидке серцебиття.
Те відчуття, коли ця дорога тобі людина,
Не гляне в очі, а відводить погляд в бік,
І серце вмить зупиниться, і стане як крижина,
Й холодний лід, нещадно всі надії вмить обпік.