Вишневий сад,чарує захід сонця,
На вулиці вечеряє сім'я.
Сів соловейко на хатиночки віконце
І залунала пісня солов'я.
Задумалася молода дівчина,
У мрії її пісня завела.
І засміялася,мов та мала дитина,
І погуляти в поле з маками пішла.
А небо,наче полум'ям палало,
Бо захід сонця- неописана краса.
І поле,ніби кров'ю розлилося,
Бо квітка маку вже запахла,розцвіла.
Малюється їй матері лице:
Така щаслива усмішка і очі,як зоря.
А на лиці з'явилася вже перша зморшка,
І у волоссі перша сивина.
Зірвала квітку маку для матусі:
Зрадіє рідна і засвітиться від щастя,
Адже для цього мало так потрібно,
Якась дрібничка й зникнуть всі ненастя.
Знайома дівчині уже доріжка,
Веде додому,де чекає її мати,
якій приготувала подарунок,
Ще батько там,її маленький братик.
Ось вже видніється та вишенька в саду.
Не чути сміху - всі зайшли у хату?..
Щось дівчина не здержала сльозу,
Та посмішка раптово почала зникати.
Нема у дівчини уже нічого:
Вогонь татарський все забрав з батьками,
Не жалкували навіть братика малого,
Залишився лиш попіл і болючі рани.
Уже немає матері у доні,
Вона в сльзах присіла на траву
І залишилась там із квіткою в долоні,
В зеленому вишневому саду.
