Він наче вирвав з коренем усі думки про неї,
та звуком її імені шуршало листя вслід
частіше, ніж хотілося. І вицвілі лілеї,
що розкидали стінами десятки пишних віт,
дивилися розгублено й докірливо водночас,
великі квіти-привиди питалися: чому
вже місяць як навпроти них відсутні її очі,
і не почуєш слів на кшталт «люблю» чи «обійму».
І знов мине самотній день, він втомиться, засне і
вона до нього явиться – рум’яна і струнка…
Він думав – вирвав з коренем усі думки про неї,
та тільки голос милої у серці ще блука.
