Якби я був астрологом, то б годинами вивчав родимки на її тілі. Кожну окрему і всі загалом. Взяв би маркер і поз'єднував би усі у малі чи великі сузір'я. Їй було б певно, лоскотно. Вона б постійно сміялась. Ось тим таким моїм улюбленим сміхом- голосним і безтурботним, коли вона забувала про всі свої проблеми і негаразди, про біль і клопоти і просто раділа життю, як мале дитя. Коли я зустрів її вперше, то запримітив одне - вселенський сум у її очах, ніби вона знає, як боляче цьому світові. Коли вона перевела погляд на мене і мимовільно посміхнулась, я захотів зробити її найщасливішою жінкою на цій Землі, аби ніколи не бачити більше суму в її очах. Вона була справді неповторна у манері сприймати цей світ і бачити найдрібніші його деталі. Поряд з нею я почувався люблячим чоловіком. ЇЇ тіло було вкрите багатьма родимками, як зірками нічне небо. Вона стала моїм власним космосом, найріднішім і найближчим. Планетарій на оголеному тілу. Мій.
Цікаво написано. 
