І навіть не зателефонуєш їй при нагоді;
тому що іноді варто померти, аби зрозуміти,
що це й було життя,
і тому що слід іноді стулити повіки, щоби побачити
з якого боку сновидіння ти знаходишся....
С.Ж.
В моїй весні тебе нема,
Я бачу світло, чую небо.
Мені то що? Тепер сама,
Без зайвої алкопотреби.
А ти доп'єш те все до дна,
Немов так треба, мов так краще.
Підеш до іншої... Вона,
Можливо, стерпить твої фальші.
Чуже, гаряче те дівча,
Можливо, буде більш слухняним,
Можливо, буде більш дурна,
Але вуста такі ж багряні...
Цілуй же їх, мерщій цілуй,
Немов то я й вуста мої то.
З ней іншу казку намалюй,
Яка згодиться вашим дітям.
Живи, п'яній, твори, борись,
Між цим та іншими світами,
Які ти знати не зволів,
Я збережу їх поміж нами.
Бо ти не знав-таки війни,
Жив серед крові та не бачив,
Як швидко змінюються сни,
Як вмились очі, що не плачуть.
Та вже весна... Поглянь, весна!
І всі слова втрачають важність.
Лише знесилені сніга
Шукають тебе скрізь туманність.
Лише сніга... Та вже не я.
То вже не я, що тобі сниться.
То наче не моє життя...
Минулорічне зв'яле листя.
