Сергій вийшов з аудиторії. Далі прямий, довгий, темний коридор в якому вже галасувало купу народу. Минув їх без затримки. Хіба обмінявся кивками голови з кількома людьми. Далі сходи. Знову темний коридор. Заповнений хол. Черга з студентів, які намагались покинути ВНЗ. Слава Богу! Як довго він чекав моменту, коли зможе вийти на вулицю. Сьогодні дощу не було. На виході його зустріло сонце. Навколо гамір, шум, крики. Але йому не до них. Не хотілось нікого бачити. Ось вже кілька днів він майже ні з ким не спілкувався. Після того інциденту з битою в ньому щось зламалось. А їхнє фото додало ефекту. Бажання розслідувати справу притупилось. Вбивця й так показав їм свої можливості. Тепер Сергій розумів, що він може добратись до них в будь-який момент. І не тільки до них. Вони наразили на небезпеку дуже велику кількість дорогих їм людей. Від цього Сергій почувався ще паскудніше.
Він йшов дивлячись собі під ноги. Не помічав нікого. Він нікому не казав про те що подумав. Ніколи по справжньому не признавався. Тепер він розумів чому. Як він скаже Ігорю та Олексі, що хоче вийти з гри. Його назвуть боягузом. І будуть праві… «Ні, я не боюсь! – вирішив він. – я не можу залишити їх в такий момент. Ми стали ближче. Як тільки підберемося до вбивці, я зіскочу. І хлопці зі мною. Здамо його на суд. І неважливо, людей чи міліції…».
- Привіт! – хтось поклав свою маленьку ручку йому на плече.
Він зупинився. Поволі повернув голову.
- Привіт, Аня! – всміхнувся він.
За півтора місяці вона оправилась. Тепер виглядала краще. Час пішов її красі лише на користь.
- Ти куди так преш, як танк? – поцікавилась вона.
- В гуртожиток – він намагався не показувати ту злість, яка переповнювала його.
- Тоді йдемо разом – вона взяла його попід руку.
З нею він крокував повільніше. З нею йому було легко знаходитись. Вона не викликала в нього ніяких неприємних відчуттів, як багато інших людей з якими йому доводилось пересікатись.
- Щось сталось? – вона зазирнула йому в очі.
- Ти про що? – не зрозумів Сергій
- Ти якийсь злий і напружений – пояснила вона – от я і питаю…
- Ні, все нормально – збрехав він
- Ой, я тебе прошу – вона скривилась – нормально… ти два дні шкутильгав і ходив з синцями. Це по твоєму нормально?
- Так – тихо повторив – нормально. В рамках норми.
Її рука міцніше стисла його передпліччя. Вона була з тих дівчат, яким не вагаючись можна розкрити душу. І йдеться не про спогади, чи історії з минулого. Йдеться про почуття, переживання, про щось сокровенне. Тільки от Сергій не вмів відкривати душу…
- Не обманюй – продовжила вона – не забувай, я знаю, коли ти брешеш.
Вони зупинились. Переглянулись. Тоді одночасно всміхнулись одне одному. І продовжили йти.
- Від тебе не приховаєш – сказав він – просто накипіло все. Того ходжу злий.
- Не договорюєш – потягнула його вниз за руку – ти завжди недоговорюєш.
- Мала б знати – буркнув він.
І одразу ж пожалів. Не хотів зачепити старе…
- Так – образилась Аня, але руку не забрала – знаю. Забула, що ти ніколи не відкриваєшся. Того в тебе так мало друзів…
- От таке от я замкнуте гімно – знизав плечима. – а друзів я маю багато. Просто вони в мене уявні.
Вона пирснула зі сміху. Сергій і сам всміхнувся. Йому завжди вдавалось її розсмішити. Це піднімало настрій. Дозволяло відволіктись…
Аня перестала розпитувати. Вона все розуміла. І вона здогадувалась про причини, чому він ходив подавлений.
- А в тебе як? – спитав він.
- Добре – вона відповіла після невеликої паузи.
- Де дівся твій настрій? – він легенько штурхнув її.
- Пропав, завдяки тобі – вона спробувала пожартувати, але не вийшло.
- Легко ж тобі зіпсувати настрій…
- Мав би знати – її тон навіть не змінився. Спробою пожартувати навіть і не пахло.
- Давай не будемо згадувати! Просто забули – ми ж друзями залишились, пам’ятаєш?
Далі мовчанка. Сергій і сам зрозумів тупість своїх слів. Залишитись друзями… Не на цій планеті. Це як сказати: «Собака, ти мені надоїла, давай тепер ти будеш котом». Все зводиться до «Привіт, привіт». Або до обнімань і розповідей про життя. Головне не згадувати, те що було, інакше можна зіпсувати цю «безцінну» дружбу між колишніми. Сергій надавав перевагу простому униканню. Усмішка при зустрічі. Може якось зустрітись, попити чаю. А далі знову уникання. Завжди залишиться осад. І в самий непідходящий момент, він дасть про себе знати. Сергій намагався такого моменту не допускати.
- Ти колись казав, що якщо щось, то я можу прийти – нагадала вона.
- Так – підтвердив він – все в силі. В будь-який час.
- Добре – всміхнулась вона – дякую.
Він і не помітив, як його злість погасла. В цьому вся Аня. Вона завжди знайде спосіб заспокоїти. З нею добре. А він просрав її…
Вони вже були біля гуртожитку. Піднімались по сходах.
- Опа, опа – їх радісно зустріло троє «місцевих інтелігентів» - диви, яка ляля.
Ненависть Сергія одразу ж нагадала про себе. На щастя гопота не вставала. Не було потреби. З ними сьогодні сиділи дві дівчини, які мало чим від них відрізнялись. Сергій зміряв їх поглядом повним презирства.
- Шо? Сказати мені щось хочеш?! – спитав один з них.
Він навіть при встав для виду. Але одна з гоп-дівчат зупинила його.
- Та, мля, забий х*й на цього п****а – сказала вона.
В Сергія аж в голові закрутилось від злості. Але Аня міцніше стисла його руку.
- Просто йдемо далі – прошепотіла вона.
Сергій пішов далі. «Все правильно – думав він. – їх троє, плюс ті дві п***и, а я один. Ще й Аня зі мною. Не варто…» Вони зайшли в гуртожиток. Сергій провів Аню до ліфта. Там стояла якась дівчина. Русява, низького росту, з зеленими відьомськими очима. Привіталась з Анею. Тоді погляд на Сергія
- Ти що зараз будеш робити? – спитала вона.
- Мабуть посплю – збрехав він.
- Заходи потім – вона обійняла його і зайшла в ліфт.
- Постараюсь – він відповів в звичній для себе манері.
Двері ліфта закрились. Сергій залишився сам. До його вух донісся регіт гопоти.
***
Двері ліфта закрились. Знайома Ані одразу ж накинулась з запитанням.
- Це хто? – очі загорілись жадобою.
- Сергій – Аня не хотіла розповідати.
Але свою знайому Іванку вона знала, як облуплену. Поїздка в ліфті мала бути довгою.
- Гарний – видала Іванка – звідки він?
- Живе тут, але кімнату я не пам’ятаю – збрехала Аня.
- Розкажи мені про нього.
- Хороший хлопець. Десь глибоко в душі. – Аня ненавиділа її в цей момент.
- Він мені видався спокійним – Іванка жадібно ловила крихти інформації.
- Так. Він рідко, коли робить щось не подумавши…
***
Сергій вийшов на вулицю. Куртку і сумку він залишив на вахті. Він не бачив нічого. Лише п’ять покидьків, які образили його і Аню. Вона не дізнається. Він не мав би цього робити. Але переповнююча його ненависть затьмарила мозок. Він йшов прямо до лавочки де ті сиділи. Вони не звертали на нього уваги. Одна з дівчат, жирна блондинка з негарним лицем в чорних лосинах та чорній куртці вказала на нього пальцем. Двоє піднялись, один лишився сидіти.
- Чого тобі? – спитав один з них.
Сергій не відповів. Підошва його кросівка полетіла в лице сидячому хлопцю.
***
Двері ліфта відчинились. Аня одразу ж вискочила з нього. Іванка за нею. Питання так і сипались з її уст. По дорозі вони зустріли високу рудоволосу дівчину з каструлею в руках. Рита, місцева пліткарка. Знає все про всіх. І відповідно обсирає все і всіх.
- За Сергія говорите? – спитала вона хитро дивлячись на Аню.
- Так – відповіла замість неї Іванка – знаєш його?
- Гівнюк ще той – всміхнулась Рита – хамло, придурок і алкоголік. А ще кажуть він бабій…
- Він не п’є – прошепотіла Аня.
- Ой, я тебе прошу – скривилась рудоволоса – в нього в кімнаті спить кращий студент універу. З таким перегаром, що аж очі засльозились. І Сніжанка моя, запала на нього.
- На Сергія? – перепитали обидві.
- На Ігоря!
- Та нащо нам здався той Ігор – розізлилась Іванка – ти за Сєрьожу розкажи.
- Та шо там розказувати? Дибіл!
- Ти його не знаєш – обурилась Аня, але виду не подала.
- А що там знати? Косить під спортсмена, але це тільки на словах. Хіба що дівкам може хамити. Та ти сама краще знаєш – під мигнула їй. – ви ж зустрічались.
- Ого! – видала Іванка – а мені ти не розказувала.
- Це давно було – Аня зашарілась – рік вже пройшов.
- А чому розійшлись?
- Він їй зрадив – Відповіла замість неї Рита – а друг його, Олекса, розказав це всім.
- Це було не так – хотіла вступитись Аня, але не вийшло.
- Значить він таки бабій – похітливо всміхнулась Іванка.
- Не тим місцем ти думаєш! – видала Рита – ти тримайся подалі від нього. Він просто самозакоханий ідіот і боягуз. Тільки говорити й вміє…
***
Голова хлопця відкинулась назад і потягнула за собою його тіло. Пляшка пива, яку той тримав у руках випала і розбилась. Сергій не встиг розвернутись, як вже отримав удар в лице. Інший гопнік повалив його на землю. Він одразу ж закрив голову. По тілу почали сипатись удари ногами, в перемішку з купою матів.
***
- Все, що він робить, це спить – Рита продовжувала немилосердно кропити його.
Аня не хотіла це слухати. Раніше вона сама б так казала. Але зараз це було неприємно слухати.
- Он зайди в його кімнату зараз – подовжила та – як думаєш, що він робить? Спить, або бухає.
***
Він перекочувався по землі наче перекотиполе. Удари були дошкульні, але не влучні. Впасти на землю... Не сама краща ідея. Залишалось лише чекати поки заб’ють.
«Ще чого!» - подумав він.
Сергій відштовхнув ногами одного з них. Тоді перехопив ногу іншого. Притис її до тіла і перекотився. «Інтелігент» впав на землю. Швидко піднявся. Дівчата інтелігентів щось кричали. Скандували, пояснювали, що їх хлопцям потрібно робити. Але їх ігнорували. Як Сергій, так і хлопці.
Двоє почали підніматись. Ось вони вже на ногах. Сергій підлетів до одного з них. Кулак в лице. Схопив за барки. Коліном в живіт. Той застогнав і ліг на землю. Сергій прописав тому ногою в табло. Хрускіт. Кров бризнула на землю. Другий міг ударити його в тім’я. Міг закінчити бій. Але не додумався. Він схопив Сергія за плечі. Той зреагував миттєво. Тіло розвернулось, рука описала коло і, наче змія обхопила руки того. Потягнув його на себе. Лікоть пішов в вухо. Тіло полетіло на землю. Сергій ударив кулаком в до гонку. Ноги пішли в рух. Корпус, лице, корпус, лице і так далі. Той, що злетів з лавочки почав підніматись. Ось він вже на ногах. Перескочив лавочку. Кулак в лице Сергію…
Промахнувся. Сергій ухилився. Все, як вчив Борис Васильович. Довгі виснажливі тренування дались в знаки. Права рука в лице Сергію. Знову мимо. Сергій ухилявся від його кулаків. Пройшов під рукою, зайшов за спину. Руки обхопили корпус. Сергій підняв його над землею. Прогнув корпус назад і кинув його через себе. В боротьбі такий кидок називається прогиб або п’ятибальник, коли один борець кидає іншого на плечі і шию, стаючи при цьому на мостик. Але Сергію забракло техніки, так як борцем він не являвся. Тому він відпустив свого суперника на половині кидка. Той ударився плечима та шиєю об лавку. Його тіло склалось наче баян. Тоді обм’якло і спустилось на землю. Сергій направився до того, якому прописав ногою в табло. Нога в плече. Розвернув на спину. Сів зверху. Це був той, хто перший зачіпав усіх. Шукав приводу, щоб накинутись…
Кулаки пішли по лиці. Сергій, щось кричав йому, але він сам не чув що. Він просто продовжував забивати того. Тіло поступово обм’якало. Сергій видохся. Він сидів на непритомному, побитому опоненті, який все більше нагадував відбите м’ясо. Дівчата посхилялись над двома побитими хлопцями. По їх словах вони отримали ні за що. Сергій, дибіл і покидьок (вони говорили ще багато чого) так поступив з ними. Як в нього тільки рука піднялась!? А вони бідні-хороші постраждали ні за що.
Сергій піднявся. Оглянув розбиті кулаки. Обтряс одяг. Витер кров з розбитого носа. Оглянув своїх жертв.
- Задоволений?! Ти, мудило! – закричала блондинка.
Сергій промовчав. Його всього аж трясло. Так завжди після бійки. Хотілось вдарити ще й її з подругою. Але він не удостоїв її увагою. Просто покрокував до входу в гуртожиток ігноруючи всіх глядачів, які зібрались щоб подивитись на видовище. Вони розступались, пропускаючи його. Ніхто не кинувся йому допомагати тоді, ніхто не сказав нічого зараз. В дверях він зустрів Ігоря. Обмінялись поглядами. Той теж не сказав нічого. Лише схвально кивнув. Він все розумів.
***
Ігор зайшов в ванну слідом за Сергієм. Той скинув одяг, відкрив холодну воду. Батнік був брудний та подертий. Кров з носа вже перестала йти. Видув соплі. Промив ніс, щоб нормально дихати. Тоді, на кінець то, опустив руки під воду.
- Блаженство! – від полегшення він аж відкинув голову назад.
- Доказав? – Ігор стояв на виході з ванної.
- Ти про що? – спитав той.
- Про тих трьох – сказав той. – які зараз валяються в калюжі власної крові.
- Мені дійсно легше, якщо ти про це. – чесно признався Сергій.
- Не про це – всміхнувся Ігор. – я питав чи ти довів самому собі те, що хотів. Довів те що ти не боягуз?
- Мені немає чого доводити – гаркнув той.
- Я то знаю – сказав Ігор – тільки чи знаєш ти?
- Тепер знаю – Сергій подивився на себе в дзеркало.
Звідти на нього дивився вже інший Сергій. Не спокійний, не нервовий, не злий. Просто холодний і безжалісний хлопець.
- Я боявся вбивцю з самого початку – признався Ігор.
- Що!? – обернувся Сергій.
- Так – знизав плечима – мені було страшно. Я знав, що нам прийдеться з ним зустрітись. Олекса розповів мені, про те, що ви знайшли. До речі, добре, що ви забрали фотографії. Хтось інший міг знайти їх. І завадити…
- А Олекса? – спитав Сергій – Олекса теж злякався?
- Він не признається, але він теж боїться – відповів той. – І боявся з самого початку. Він теж розумів з чим нам прийдеться стикнутись.
- А фотографія з нами трьома?
- Так, це може будь-кого від лякати. Але ми знали на що йшли. І зараз я готовий до того, що може статись. А ти?
Сергій промовчав. Він знову подивився в дзеркало.
- Коли мене били битою, я не думав про те щоб кинути все – почав він – але коли я зрозумів, що ми на гачку…
- Ти почав боятись – продовжив Ігор.
- Так… Але боявся зізнатись собі. Не міг визнати…
- І щоб довести, що ти не боягуз, ти підставив свою шию трьом бикам. Добре, що хоч виграв.
- Ти все бачив? – всміхнувся Сергій
- Не все. Коли ти виніс останнього. Я не експерт, але було гарно.
- Я старався – хмикнув той.
Вони зареготали.
- Ти не боягуз – сказав Ігор – хоч тобі і страшно. Але це нормально.
- Знаю – відповів той – тепер знаю. Просто не хочу підвести вас в самий вирішальний момент…
- То ти з нами до кінця?
- Так – Сергій глянув на Ігоря – Я з вами до кінця.
ID:
566657
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.03.2015 18:14:00
© дата внесення змiн: 14.03.2015 18:14:00
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
