розставляючи між паузами коми
тепло проникає у наші долоні
бо усі відстані й усі кордони
насправді такі крихкі і умовні
наші артерії як небесна флотилія
міські лабіринти чи нестримна природа
швидкі магістарлі чи трамвайні колії
видих і вдих це вітрила свободи
тихі світанки мрій і поразок
теплі припливи твоїх ароматів
ніжні як дотик проникають у мозок
сповнюють сенсом падіння і злети
байдуже пекло чи рай чи безсмертя
байдуже спека чи дощ чи стихія
усі наші рухи невимовно відверті
і певно безмежні удвох ти і я
без меж існуємо поза часом
бо немає нічого окрім любові
що здатне тіла позбавити маси
і надати вищу силу одному слову
