Та що ж це коється у світі,-
Дияволи скрізь гнізда в’ють,
Народ – у повнім лихолітті,
Бо кров останню з нього п’ють!
На Україні – сльози, стони,
Кидання у киплячий чан:
Синів в АТО, а за кордони
Жінок – у стан заробітчан…
Нас, кажуть, тягнуть до Європи,
Де все життя, як райський сад,
Але насправді ми – холопи,
Над нами – безлад- супостат
Руйнуються міста та села,-
Здобуток дорогий такий,-
Історії життя всі стели,
Як в ті часи, де хан Батий…
Дим темний йде від попелища,
У ньому - житниці поля,
І рак вже той ось-ось засвище,
Бо замінована земля…
Підняли аж занадто планки,
Забрали пільги,- це біда;
Кредитуванням давлять банки
Та вся субсидівська орда…
Пішли геть пенсії, зарплати,
Їм відповідне прожиття,-
Це вже занадто, забагато,
Єдиний шлях – у небуття
Кишені, гаманці порожні,-
Одноманітність тяжких діб,
Адже платити неспроможні
За виживання і за хліб…
За послуги всі комунальні,
Яке ж це без тепла буття?!
Умови дійсно аномальні
Для сьогодення й майбуття!!!
Нема чому тепер радіти,
Пропав весь мальовничий бленд
За гроші вчаться в школах діти,
Одягнені у секонд-хенд…
І ще дуже важливі речі,-
Йде та куди, й кому це впрок,-
Не безкоштовні для малечі
Все лікування й дитсадок…
Усім знівечена природа
З тим ланцюгом важким кайдан,
Куди ж поділася свобода
Та, за яку стояв Майдан?
Сховалась, бо тепер самотня
Без олігархівських турбот,
З чеканням, що Небесна Сотня
Свій захищатиме народ…
Пліток залишилося море,
А той господар чуйний наш
Усе веде переговори
І констатує єралаш…
Бо двір у повному безладді,
Як і природа, і народ,
А він один у шоколаді
Серед якихсь житейських нот…
Відкриті всі чомусь кордони,
Хто хоче може заїздить,-
У нас на все нові закони,-
Не будемо себе ганьбить
На смерть стояти наше право,
Розстрілює хай в груди звір,
Бо миролюбна є держава
І той проклятий договір…
Не смутить це Верховну Раду,
Бо не пізнає геноцид,
Собі не може дати ладу
Оцей збирач законний мит…
ЇЇ б, як слід клюнути півню,
Щоб розум трохи прояснів
І посадити б на цю гривню,
Де маємо все уві сні…
Прокляті злодії- бандити
Перевернули вверх все дном
Прийшла пора народ будити,
Що засинає вічним сном…
Навіщо далі цей терпіти
Незносний та важкий тягар,-
Якщо спроможність гарно жити
Є без війни, страждань та хмар…
21.02.2015р.
ID:
568057
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 20.03.2015 14:56:47
© дата внесення змiн: 20.03.2015 18:33:49
автор: Єгорова Олена Михайлівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
