Коли дерева були великими,
Сталим час, а страхи безликими,
Так просто будували замки із піску,
Складали до кишень срібну луску
Й усі нові здавались дивно дикими.
Розкидані,
Роздроблені.
По пристані
Зароблені.
Виблискують монетами.
Крадемось силуетами.
Ми звихнуті
На осенях.
Закинуті
По простинях,
Зіпсовані сонетами.
Яскравими буклетами
Привіти слати,
Клеїти,
Клеймити їх цигарками,
Конвертами і марками,
Фарбуючись помарками.
Збиратися,
Любитися,
Хліб їсти і молитися.
Й ховатися
Альтанками.
А ранками
Вже не вміщатися
У тінь дерев, що були великими.
Боятися,
До крику в собі боятися
Отих страхів, що були безликими.
Крушити й нищити, лити водою їх
Ті замки. Замки із піску.
Кишені зшити, викинувши до ніг
Знецінену срібну луску.
А чи були ті дерева великими?
Й відколи стали ми дивно дикими?
24.09.2014
