Дві сусіди, через тин –
Лаються, весною
Сварку чути ще з гори,
Діло йде до бою.
Одна одній не уступить,
За шматок города.
«Мене всередині нудить,
Від вашого роду».
Обізвалася й друга:
«Бач, здійняла крику,
Благоверная супруга,
Свого чоловіка.
А до кого опівночі
Дяк, з дому тікав?
Я ж, бо, маю добрі очі,
Про вас, голубків знаю!
«Не до мене ходить він,
Нічною порою,
А прямісінько на млин,
З мішком за спиною…»
«Потім мішок за забор
І тебе чекає,
По селі, як той дозор,
Ходить, піджидає.
А раненько – на службу,
Не відпочивати.
Після з жінкою на дружбу,
До вашої хати».
«Ой, подруженько Одарко,
Ходімо до хати».
Вип’ємо горілки чарку,
За город проклятий.
Твій рід, дуже поважаю,
Про дяка мовчи….
Гарного тобі врожаю,
Цей рік та завжди!»
