Ці очі, з легким відтінком печалі,
У райдужці.
Я у них як на причалі,
Не байдуже.
Я стою перед внутрішнім морем,
І вивчаю його деталі.
Я хочу щоб ти знав надалі,
На майбутнє,
Я пройду з тобою всі магістралі,
І будні
Стануть для нас щастям неозорим,
А життя - навічно незабутнім.
Лиш би доскону називав мене : "Мила,
Пташко".
Я б розпускала свої крила,
Не страшно.
Я б ставала слабкою і сильною, водночас.
А твої внутрішні кораблі піднімали свої вітрила.
Доторкалася ніжно шкіри, манила
Очима.
Обіймала так сильно, і цілувала не сміло.
Навчила
Думати про світле і вічне, щоночі.
Бо ми і є те сокровенне єдине.
