Про світ, що зринає в уривчастих снах,
безмежно далекий, яскраво чудовий,
хотіла б писати в ліричних віршах
на рідній, багатій, улюбленій мові.
А зоряний шлях, що веде у той світ,
що подумки можна миттєво долати,
і захват душі, що відчула політ,
хотіла би я на папір змалювати.
Красу надзвичайну духовних істот,
яких зустрічала у іншому світі,
їх мову співочу, з мережива нот
хотіла би я у піснях відтворити.
Але, прокидаюсь, відходжу від сну,
в якому хотіла б іще залишитись,
і бачу реальну, жахливу війну,
якій не настав час іще зупинитись.
І стогне душа водночас від журби
та гніву пекучого, зранена болем,
і кровію пише про хід боротьби,
про тих, хто пішов й не вернеться ніколи...
Один мій "близнюк" умовляє мене
безжурною кішкою в снах муркотіти,
а інший щодня на роботу жене,
примушує душу за світ цей боліти.
Душа до душі, а іржа до іржі –
таке моє бачення нашого світу.
Колись напишу я ліричні вірші
про щастя земне, що всміхнеться піїту...
17. 06. 2015 р.