|
Бачу як зеленіють,
як покриваються гори,
як блакитніють ріки,
котрі приплили з море,
ні бачу якесь за горем,
ні плакання ні страждання,
як нема тут чим желіють,
тому небо мов море синіє,
і сонце коли бачу на нього,
мовби личенько дівчинки,
та й щоки її червоніють,
і мрію як свою душу,
найсправжнісіньку там зустрічаю,
якби не можу але мушу,
зустріти її не їдко з нею їхати,
і колись бачачи на місяць,
котрий її місце є у місце хати,
там є й інші й другі будинки,
запам`ятав усе це і знав,
як там полюбив та був не сам,
як там голубя та світа мого,
як я ніколи не відчепився,
і здадуючи та гадаючи як пався,
пався в кохання вічного,
та й вечірного із особистого,
але не знаю але продовжую,
але нема думки в губки казати,
і так я закохався в Карпати,
що не знаходжу таємницю,
і став як злочинець жити,
Карпати - весела добра в`язниця,
і не знаєш що там ходить,
що там зростає ялинами,
і усе це як повними родинами,
і гадав, і гадав, але це чудо,
то є диво, яніколи не забуду,
та й не буде чим плакати,
та й сам став у сльозах води,
плавати, та скакати,
мовби я маленька дитина,
не перестану й дивитимуся на гори,
й співання пташок мовби хори,
молодих та розумних людей,
та й дізнання нових кохань,
кохання до древньой природи,
і щоб визнатися що дається,
і щоб запам`ятати ті хати,
котрі належуть Карпатам,
котра трава лежить по ґрунту,
а чому і не у пам`яті мати?
Я так розповім матері,
і так я вічно благатиму,
щоб знову приїхати в Карпати,
там можна гори гледати,
там можна поплавити,
там можна забути плакати,
щоб було тільки веселощі,
кожну добру святу ніч,
беремо хліб та й солодощі,
беремо напам`ять рухи,
і так ми налосоджуємося,
тому, прибрати ті хати,
ту траву на тому ґрунту,
ті річки з зірками нічними,
ті квіти як ми хотіли зібрати,
усе це, не забутнє гадаючи,
і тому, что є крй безкінчості,
і не забуду то чудо прекрасне,
ніщо не може замінити,
ні можеш намалювати фарбою,
бачити що вічно буде та краса,
і назавжди продовжить бути верба,
і коли йде дощ, розкидає краплі,
і вони падають на ніжну землю,
і із-за своїх сил як просив,
знову ростуть дерева й кущі,
трава, ягоди, і наприкінці сам,
там природа ніколи не зникне,
і вічно назавжди існуватимуть,
і завжди повертатимемося,
і завжди пом`ятатимемо про тебе.
ID:
592676
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 09.07.2015 19:23:53
© дата внесення змiн: 09.07.2015 19:23:53
автор: Син Володимира Ш.
Вкажіть причину вашої скарги
|
