Сьогодні день такий похмуро-тихий,
як стомлена життям душа моя.
Та ранок настає і треба жити.
Навіщо?Коли сил уже нема.
Хліба лежать в покосах,проростають.
Не зібрані,бо йдуть рясні дощі.
Сльозами заливає небо землю,
бо хоче змити біль з її душі.
Жорстокість,жадність світ заполонили.
Як чорні хмари сонце затуля,
застигли в небі.В вітра нема сили
прогнати їх далеко за моря.
Невже отак ми будем вікувати,
дивитися як в наступ зло іде.
Обсіло душі і серця і душить.
Ще й скоса дивиться-а далі що буде?
А буде так.Вітри прогонять хмари.
Проміння сонця землю обійме.
Пройдуть дощі і хліб буде в коморах,
а зло розсердиться і за моря втече.
Прокинешся,а день яскраво-світлий
всміхається до тебе у вікно.
Ти правду кажеш,серце-треба жити.
Забути біль,що так минув давно.
