Немолода, й обличчя вже не свіже
Але ще має блиск в очах...
І мрія ще жива і душу вона тішить
Але упевненості в собі вже нема...
Себе підносить на сріблястому розносі,
Та подає себе просто як чай,
І гідність зломана ще у дванадцятому році,
Та з кожним роком меньше сподівань...
Візьміть... мені багато не потрібно,
Достатньо когось поруч відчувать
Брехню й образу буду я терпіти,
Та до зорі біля вікна буду чекать
А ще якихось десять років тому
Переберала з ким підти у ресторан,
Не знала з ким поїхати на море,
Та кожен третій руку її пропонував.
А зараз вона стукає у двері,
І сподівається що хтось відчине їх
Та ще створити щось вона зуміє...
Як що їй тільки трохи пощастить...
