Я вірю, палко, як дитина,
Я бачив це, тому я знаю.
Душа людська не більше, ніж пилина.
У вічності безмежнім краю.
І мрії людські то є прах,
Все губиться у тім краю.
Немає злості, радості...лиш страх.
Що я на самоті згнию.
Безмовна тиша, пустота,
Там вічна темрява панує.
Там зрячих губить сліпота.
Німі кричать, а їх не чують.
Ти забуваєш там себе,
Ти більш ніхто, ніщо, нізвідки.
Тікати нікуди, бо там,
Все навкруги лиш пастка, клітка.
Ти хочеш плакати, однак,
Не вистачає сліз солоних,
Ти в пастці вічності, ти раб.
Ти не врятуєшся з полону.