Я на хвилинку. Я не повертаюсь.
Ну як тепер? Ну як тобі без мене?
Ну як тобі, чи мучилось, страждалось?
Чи як у всіх жилось, отак, як треба?
Хоча з «як треба» не стають жорстокі.
Невже з «як треба» люди навісніють?
Усе тепло відкладено на потім,
А потім вже і скроні посивіють.
І я була у тебе на «колись».
І, мабуть, більше того – на «можливо».
Тепер уже, куди не озирнись –
Все дуже просто. Просто не важливо.
Тепер у тебе, певно, все гаразд,
Тепер у тебе все, як і годиться.
Про те, що сам боїшся своїх фраз,
Не скажеш навіть з болем на одинці,
Про те, що злість випалює тавро,
Тавро у грудях, і не має серця.
Ти стверджуєш, що серця не було.
Яка жорстока, Господи, ця впертість!
Ти правий, а у мене все не так:
Душа незібрана, розгублена, нестрога.
Може від щастя плачу, може просто так.
Іду стежками. Не люблю дороги.
І як воно? І як життя тобі?
Внормоване, логічне і без мене.
Ну що ж, піду, бо й справді треба йти,
Надіюсь ти щасливий… Так як треба…
ID:
50103
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 06.12.2007 12:50:32
© дата внесення змiн: 06.12.2007 12:50:32
автор: Kitten
Вкажіть причину вашої скарги
|