Нам порохом забиті горла.
Нас не почують…хоч кричи.
Дорога к щастю дуже довга,
Ми вже волаєм…не мовчим.
Ковток води на спраглі губи,
Та вже розтріскалась душа.
Оця брехня, що душить…душить,
Забута воля…марь та тьма.
Ми всі закинуті в пустелю,
Не чути гоміну лісів.
Нам небо в білому, як стеля
Та лиш відлуння голосів.
Вони шепочуть, дайте волю,
Ковток води, в горлянці пил.
Та лиш прокльони на недолю
Волає той, хто ще …не жив.
Але, злий вітер порох сіє,
Дорогу б’є, дощем кривавим.
Він стіну ставить, він уміє,
Серед потятих та неправих.
Ковток води, забиті душі,
Що мов примари майорять.
Нам обіцяють райські кущі,
Та лиш стріляє автомат.
Хотів кричати, та не можу,
Ковтаю пил та попіл з неба..
Ковток води? Не допоможе.
Та жити браття треба...треба.
