Ловлять гілки кущів павутинки.
Осінь фарби на листя кладе,
Килимами вкриває стежинки,
По яким поряд з нами іде.
Хоч не все іще листя опало,
І не вся пожовтіла трава,
Та вже зимно на вулиці стало,
На повітрі холонуть слова.
І підносить нам осінь люб’язно
Дивних змін нескінчений потік.
Жовтий лист покружився мовчазно
Й разом з вітром у поле утік.
Червонішають грона калини,
Бачу я, у садок ідучи.
І жевріють вони, мов рубіни,
Зверху жовтої ковдри-парчі.
А на річці гладінь стала темна,
Наче ніч упірнула у воду.
Бідолашна, бо знає напевно
Про кайдани з холодного льоду.
Хоч іще і квітують жоржини,
Та півонії твоїх вже немає.
Кожен день все скромніше картини,
Кожен день – мов життя відцвітає.
Все похмуріше з літом прощання,
Й весняна ще далеко відлига…
Ми йдемо - поміж нами мовчання,
Схоже так на мелодію Гріга…
