|
Я гуляв чудового літнього вечора на березі Дніпра. Обдумував своє подальше життя, свої плани на майбутнє. Моя мрія стати фотографом, там шукаючі нові пейзажі для фото в обєктив камери я побачив, як четверо били нещасну дівчину, вони знущалися з неї... Я завмер, завмер на місці , мої ноги ніби закамяніли. Зараз не можу точно передати , що відчував у ту хвилину. Але мені було страшно, до смерті страшно. Та враз в мені закипіла кров, серце почало битись шалено швидко і я... Боже, як мені соромно я втік. Я біг щодуху, неоглядаючись, біг вперед небачучи і невідчуваючи нічого. Не памятаю навіть як потрапив у квартиру. Тільки знаю, що не міг заснути цілу ніч. Я лише хотів забути, те що бачив, але в моїй памяті виринали картинки як вони, о Боже, як вони били її, як здирали з неї одяг і як вони...
Десь під ранок я підійшов до вікна, запалив сигарету і заплющив очі та враз я почув сирени поліції. Я ніколи не звертав на них уваги, тому що чув їх майже щодня. Та ця була особливою, вона ніби благала про допомогу. Принаймі так мені здавалось. Після цього в моїй голові відбувалось таке, що неможливо передати словами. Я постійно бачив ту дівчину перед очима, бачив її заплакані, невинні очі, я чув як вона кричала, молила про допомогу, а я ... Зараз навіть не можу пояснити чому я так вчинив. Можливо через те, що їх було більше, можливо через те що я просто жалюгідний боягуз, що не може постояти ні за себе, ні за когось іншого.
Наступного дня я ще довго не міг оговтатись від стресу. І чогось блище полудня вирішив ввімкнути телевізор. Перемикаючи нервово канали, я натрапив на репортаж про вчорашні події. «Вона померла….!» сказав я своїм вже хриплим голосом. Виявляється, дівчина була зґвалтована, а потім утоплена у річці. « Що ж це за тварюки?» подумав я, а потім додав та уже в голос « Ти нічим не кращий за них!!!» Впавши навколішки я підняв очі вверх і сказав , «О, Господи пробач мені , це ж я винен у її смерті. Бідолашна дівчина померла, а я як останній боягуз втікав, втікав від чого? Напевне від самого себе…»
Зараз я їду з церкви , після сповіді мені стало трішки легше, та все ж я ніколи не забуду її, Рудецьку Надію Романівну. Надя, яке чудове в неї ім’я. Воно дає сили жити далі, втілює якісь неповторні почуття, втілює надію.
Я стою біля її могили і боюсь промовити слово. Знаю, що жодне слово на землі не зможе виправдати мій вчинок. Я став навколішки, поцілував землю та просив у неї пробачення. Та все ж мої слова ніколи не повернуть її до життя, через мене більше ніхто не побачить її красиву усмішку та щирі очі. Я плакав, молив Бога про те, що б Він подбав про неї . І тут до мене підійшла та ж сама дівчина. Невже це Надя? Як таке може бути?
Наскільки я пам’ятаю на той момент, я мало не зійшов з розуму, але дівчина промовила : « Пане, ви знали мою Надю?» Вона була як дві краплі води схожа на Надю. Ці очі, незабуду їх ніколи, вони снились мені майже щоночі.
Це виявилась її сестра-близнючка. Її звати Віра. Зараз у нас дві чудових донечки, Надійка та Софійка. Вони у нас теж близнята і дуже схожі на свою прекрасну матір’ю. Я впевнений, що Надя пробачила мене за те, що я вчинив. Віруні, своїй коханій дружині я все розповів. Спочатку вона дуже плакала, але потім підійшла до мене і сказала : «Я вірю, що мої Наді там добре. Я не осуджую за те, що ти зробив. Ти подарував мені другий сенс життя забравши перший. Кажуть, якщо Господь в тебе щось забирає, то головне не проґавити те, що він дає взамін». Вона поцілувала мене і обняла. Враз я побачив перед собою образ Наді, вона була немов янгол. Посміхнувшись мені вона прошепотіла : « Бережи те, що маєш, а не жалій за тим чого вже давно нема!»
P.S. «Цінуйте і бережіть своє життя воно неповторне, шануйте своє здоров’я, бо це неоціненний скарб. Та ніколи, чуєте ніколи не забувайте про інших, рідних та дорогих вам людей! Живіть майбутнім дивіться вперед , а колишні помилки нехай стануть вам уроком. Робіть висновки. Бажаю всім неземного ЩАСТЯ!!!»
ID:
600154
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.08.2015 00:49:41
© дата внесення змiн: 17.08.2015 00:52:04
автор: VeroNika_
Вкажіть причину вашої скарги
|
