Розмовляли восени
Якось малі діти
Про пожовклі ясени
Й про бабине літо.
"Чому бабине?"-- сердито
Спитала Ганнуся.
"Краще хай це буде літо --
Літо для бабусі".
Дід підслухав мимохідь
Ганнусину фразу
І у нього у ту ж мить
Склався вірш відразу.
....................................
Літо сонячним промінням
Відпекло пекуче
Й полетіло павутинням
Сріблясто - блискучим.
Відлетіло пресолодке
З ним і дикі гуси,
ЗалишИлось лиш кротке
Літо для бабусі.
Натрудились руки й ноги
Тендітні жіночі,
Що спочить не мали змоги
За короткі ночі.
На спочин жіночій статі,
Щоб не згасла врода,
Підсипнула благодаті
Матінка - природа.
Вона в теплу й ніжну ласку,
Що з літнього скарбу,
Помістила ніби в казку
ЖінОту - привабу.
В кольори різноманітні
Гай розфарбувала.
Дивні дні бабинолітні!
ШкодА, що їх мало.
