відстороненість думок лягає на клавіші
зіскокує слово з пальців уст
пам'ять множить себе фатально
згадує все, що забув, чи хотів забуть
пам'ятай про мо́ря зорі світила
світанок леткий, пісок, збиті коліна
згадуєш усе, що вона говорила
шептала, між тіл, там і згоріла
не квапиться мозок, все у своєму руслі
ліпить жовтень своє жовтувате селфі
закипає тіло від втоми, усно
не запам'ятаєш тільки тактильно тіла
спробує усе це без нас об'єднати
як ві сні, всі без лиць і судеб
а пам'ять множить себе фатально
і не збагнеш і не забудеш
дзерка́ла брешуть, про нашу участь
і світ скотився на пси ще раз
забуваєш, забуваєш і не можеш забути
шум моря, зорі, тактильність тіла
спробуй запити цю кашу вином
і втопиться в ньому твій водолаз
від браку кисню помирати двом
і нехай це буде в останній раз.
