Над магазином білих лілій ,
в тісній , занедбаній квартирі ,
самітник жив , як в домовині ...
Ще нестарий , та геть вже сивий .
Не жив . Волік лиш існування ...
Не тішили навколо люди ...
Напитися волів би трунку ,
щоб знати ,- завтра він ... НЕ БУДЕ ...
Та мав велике протиріччя :
ВІН ВІРИВ в БОГА , ВІРИВ БОГУ ...
Тому отак , по-боягузьки ,
не міг покинути Дорогу ...
..........................................
Забрала Доля , може , Фатум ,
а чи несплачені рахунки ,
все те , чим дихав понад Часом ,
найвартісніші подарунки ...
Не залишилося ... НІЧОГО !
Пожежа випалила серце .
Дружина , ... син ( такий маленький )...
Лиш пам"ять в скронях береже все ...
Згоріло навіть шлюбне фото ,
а він один , чомусь , зостався ...
Чому не розділив їх болю ?...
Чому в жар попелу не вбрався ?...
Чому ?!!!...............................
............................................
Ой не мовчіть же більше стіни !...
Впадіть саваном-пеленОю !
Не чуєш ?!... Боже !!! Ну за віщо ?!....
За щО ти , Боже , тАк зі мною ?...
.............................................
І рятувала тільки Діва ,
з Дитям Господнім на лівиці ....
Щовечора моливсь Пречистій ,
мов пив з долонь їїї водиці .
Ставав з колін і вірив в диво :
настане день - і вгору гляне ...
А поки - йшов до себе битись
із болем , що вбивав , поганий ...
А ввечері вертав до Неньки ,
бо знав - колись такОж страждала ...
Побачив ,- грона білих лілій ,-
Святій , у ноги , жінка клала ...
Припав очима до пелюсток ...
Щось стрепенулось всередині !...
Незаймана їх ніжна врода ,
мов перша Сповідь у дитини ...
................................................
Він біг чимдущ ... в оту крамницю ,
просився доглядати квіти ...
Вже знав : його спасала Діва ,
даруючи цей шанс , щоб жити !...
Тепер усе набУло змісту .
Плекав лілеї , наче діти ...
Щовечора приносив грона
прекрасній Пані у суцвітті ...
Та й жінка , давня незнайомка ,
всміхалась лагідно ... О диво !...
А очі ж в неї рідні-рідні !...
Як погляд лілій при Святині .
Це дуже чуттєво!Глибинно!Вражає цей твір! 
